Історія двох військових

Командир підрозділу російського спецназу сержант Микита Лобурець загинув 20 травня минулого року в селі на сході України. Йому був 21 рік.

Майже через рік родичі Олександра Зубкова дізналися про його загибель під час боїв у Бахмуті. 34-річний чоловік відбував дев’ятирічний термін ув’язнення за злочини, пов’язані з наркотиками, і приєднався до найманців ПВК "Вагнер" в надії здобути свободу.

Це - лише двоє з 25 тисяч загиблих військових, яких ідентифіковали ВВС, незалежна російська медіа-організація "Медіазона" та команда волонтерів з використанням інформації з офіційних звітів, газет, соціальних мереж, а також появи нових меморіалів і могил.

Разом ці двоє чоловіків демонструють, як змінюється обличчя російської армії від початку повномасштабного вторгнення в Україну: їхні сили стають дедалі старшими та менш навченими мірою того, як зростає кількість смертей.

Коли почалася війна, типовому російському бійцю, чию смерть зафіксувала BBC, було близько 21 року і він був професійним військовим нижчого рангу - як сержант Микита Лобурець.

За словами його батька Костянтина, Лобурець хотів стати десантником ще до того, як закінчив школу в Брянську, розташованому приблизно за 100 км від кордону з Україною. Ще школярем він почав вивчати бойові мистецтва і навчився стрибати з парашутом.

Зрештою він вступив до елітного Рязанського вищого повітряно-десантного училища, академії підготовки російських десантників, а потім приєднався до бригади спецназу ГРУ, військової розвідки Росії.

За словами його батька, через три місяці повномасштабної війни сержант Лобурець з невеликим підрозділом росіян потрапили в засідку в селі на північ від Харкова, де його вбили.

Його поховали на "Алеї Героїв" на кладовищі рідного міста й посмертно нагородили орденом "За мужність".

У перші місяці війни були тисячі подібних історій.

Але рік потому вони зустрічаються рідше.

Останніми місяцями типовий російський солдат, який загинув в Україні, - це 34-річний засуджений, завербований із в'язниці.

Такий, як Олександр Зубков.

Зубков – ув'язнені, які воюють у загонах "Вагнера", не мають військових звань – народився в Сєвєродвінську, місті на березі Білого моря на північно-західному узбережжі Росії, де розміщена велика корабельня російського флоту.

У 2014 році, згідно з судовими протоколами, його визнали винним у вбивстві та засудили до восьми років і шести місяців ув’язнення. На той час він був безробітним та мав дитину.

У 2020 році його умовно-достроково звільнили, а наступного року він знову постав перед судом у справі, пов'язаній з наркотиками – після того, як його та спільника спіймали з 600 г забороненого стимулятора a-PVP.

Суд засудив його ще до дев'яти років ув'язнення, зазначивши, що він був розлучений і мав маленьку дитину, а також сестру з інвалідністю, за якою він допомагав доглядати.

Коли ПВК "Вагнер" почала вербувати солдатів з місць позбавлення волі, Зубков приєднався до неї в листопаді минулого року. Йому пообіцяли 100 000 рублів (1250 доларів США) на місяць та можливість звільнення після шести місяців служби.

Але Зубков помер через п’ять місяців у бою за Бахмут – найкривавішій битві війни на той час. Його поховали у рідному місті 28 квітня.

"Випалює війська"

Зубкова й подібних до нього використовують майже як "одноразові війська", каже Джек Вотлінг, експерт із сухопутних війн Королівського інституту об’єднаних збройних сил (RUSI).

В’язні, які фігурують у списку загиблих, дуже різні - від дрібних злодіїв до лідерів банд. Один чоловік загинув на фронті після того, як його ув’язнили за вбивство 92-річного ветерана Другої світової війни.

Їм, разом з мобілізованими цивільними, деяким з яких вручають повістки просто на вулиці чи в торгових центрах, наказують вести постійні перестрілки з українськими силами, виснажувати їх і відкривати їхні позиції для вогню артилерії.

"Їх відправляють уперед, розраховуючи, що їх уб’ють, - каже доктор Вотлінг. - І тому російська армія випалює ці війська з великою швидкістю".

Цю зміну тактики також демонструє підрахунок загиблих.

Доктор Вотлінг каже, що Росія навмисно захищає професіоналів, що залишилися, й використовує їх для утримання позицій і проведення снайперських атак, і лише дуже рідко - для нападу, коли є сприятливі умови.

Досвічених військових стає дедалі менше. BBC підтвердила загибель понад 2100 російських військових офіцерів - можливо, тому, що Росія більше використовує молодших офіцерів як бойових керівників, ніж західні країни, чим наражає їх на небезпеку. Щонайменше 242 із них мали звання підполковника або вище.

Згідно з даними підрахунку, загинули щонайменше 159 пілотів винищувачів. Їх неможливо замінити у найближчій перспективі: для їхньої підготовки потрібно щонайменше сім років і мільйони доларів.

Ці втрати змусили йти воювати ветеранів у відставці - таких як генерал-майор Канамат Боташев.

Його військова кар'єра завершилася 2012 року, коли він без дозволу взяв винищувач Су-27 і розбив його. У травні минулого року у віці 63 років він пілотував штурмовик Су-25, який збили над Луганськом на сході України.

І він не був найстаршим серед загиблих, яких ми ідентифікували.

Михайло Шувалов, працівник електростанції на пенсії, пішов добровольцем у віці 71 року. ЗМІ повідомляють, що спочатку йому відмовили, але згодом його відправили на передову, де він загинув 10 грудня.

Надійні дані

ВВС почала вести підрахунки тому, що її російські співробітники розуміли, що інакше ніколи не буде надійних даних про кількість загиблих.

Кожна сторона війни применшує свої втрати. Але Росія звикла приховувати смерті своїх військових у набагато більшому масштабі, ніж цього вимагає військова таємниця чи підтримка морального духу нації.

Через багато років після закінчення афганської та чеченської воєн ветерани та родичі досі не можуть отримати точні публічні дані про загиблих.

Навіть точна кількість смертей під час Другої світової війни до кінця не відома.

У співпраці з "Медіазоною" і представниками російської громадськості BBC зіставила та перевірила випадки смерті, про які згадували місцеві чиновники, ЗМІ або родичі у соцмережах.

Вони стежили за появою нових імен на військових меморіалах по всій країні, а волонтери фотографували нові могили, завдяки чому кожна підтверджена смерть отримувала ім'я.

Під час підрахунку виявили сім нових кладовищ загиблих "вагнерівців" – шість у Росії та одне в Луганську на сході України.

BBC звернулася до російського уряду за коментарем, але відповіді не отримала.

Наші підрахунки враховують не всі смерті росіян - ми можемо ідентифікувати лише людей, згаданих у відкритих джерелах, на меморіалах і кладовищах, які відвідують волонтери. Але волонтери не можуть охопити всю велику територію Росії.

Також до підрахунку не входять проросійські сепаратисти на Донбасі.

Але попри те, що він є неповним, цей підрахунок зміг дати відповіді деяким родичам загиблих, коли офіційні особи цього зробити не змогли.

Історія Анни

Коли BBC зв’язалася з Анною (ім’я змінене) у грудні, у неї були лише підозри щодо того, що сталося з Фаїлом Набієвим, її колишнім партнером і батьком її дочки.

"Ви можете мені сказати, що сталося? - казала вона. - Я не знаю, де він похований чи як він помер".

Могилу Набієва знайшли на Бакинській, на кладовищі, яке видно на супутникових знімках вище, і BBC встановила його особу.

Він загинув 6 жовтня минулого року у віці 60 років у важких боях на підступах до Бахмута, де на той час були задіяні всі сили "Вагнера".

Анна, яка живе на північний схід від Москви, сказала, що залишилася друзями з Набієвим після того, як вони розлучилися. "Він був хорошою людиною", - каже вона.

Але вона каже, що він був бідний і хотів легких грошей, тому він вдирався до гаражів та крав автозапчастини на продаж. Так він опинився у в'язниці, звідки його завербувала ПВК "Вагнер".

Підтвердити загибель в’язнів серед найманців "Вагнера" може бути особливо важко. Коли Анна прийшла до місцевого військкомату, там сказали, що про Набієва немає жодної інформації.

Окрім невизначеності, відсутність офіційного підтвердження про загибель під час війни також може ускладнити отримання компенсації, яка належить родині.

"Я хотіла знати, живий він чи мертвий. Адже, крім ваших слів, я не маю жодної інформації, – сказала Анна ВВС. - Хотілося б отримати його медалі, хоч якусь пам'ять - ця людина мені дорога".

"25 мільйонів резервів"

Росія вірить, що якщо вона зможе окопатися і триматися, то підтримка України Заходом врешті-решт розвалиться, каже доктор Джек Вотлінг.

Якщо Україна зможе прорвати укріплення Росії під час свого давно запланованого контрнаступу, виснажені, недосвідчені російські війська можуть зазнати "значного краху", каже він.

Але що б не трапилося, каже Вотлінг, Росія навряд чи залишиться без людських ресурсів. Він згадує заяви міністра оборони РФ Сергія Шойгу щодо мобілізації цивільного населення в країні. "Коли він каже: "У мене є 25 мільйонів резервів", він не жартує. Він цілком серйозно має такі наміри".

Це означає, що повідомлення щодо російських загиблих продовжуватимуть надходити до BBC - зокрема від таких жінок, як Віра з Іркутська. Вона місяцями намагалася дізнатися, що сталося з її братом, після чуток про його смерть у підрозділі "Вагнера".

"Ми не знаємо, куди бігти, де шукати допомоги, - каже вона. - У нас сталася катастрофа, як нам докопатися до правди?"